thekolya Мені подзвонив Саша Перцовський годину тому і запитав чи є в нас хтось в столиці, хто може музично зустріти хлопців, яких тільки звільнили з полону. Ми оперативно визначили наш оперний квартет і вже через 20 хвилин стояли на пероні. Момент з виконанням гімну описати словами не можливо. Але є можливість показати. Дякуємо @ukrainianrailways за цю можливість. Ви дуже круті!

thekolya Пишаємось тим, що відкривали цю надважливу зустріч вчора у День Європи. Міністри закордонних справ та дипломати з 35 країн зустрілись, щоб підписати декларацію про створення трибуналу над російськими злочинцями, які віддавали накази на знищення всього українського і українців. Символічно, що подію відкрили саме наші побратими та посестра - діючі військовослужбовці та представники Культурних Сил. Маємо за честь 🫡

thekolya Ми раді, що вдалося показати Самуелю Україну такою, якою вона є — сильною, живою, незалежною.
Всього за кілька днів — багато місць, багато людей, багато сенсів.
Ми відзняли справді крутий фільм, який ви зовсім скоро зможете побачити.
І це точно варто буде подивитись.

@samuel__bayer

thekolya

thekolya З Днем Незалежності, моя Україно!

thekolya

thekolya Для захисників Маріуполя це вже третій рік неволі, голоду та тортур. Ми не можемо дозволити собі забувати про їхній подвиг. Ми повинні щоденно повторювати собі й нагадувати оточуючим завдяки кому це все.
Ритуали підтримки звільнення захисників Маріуполя - це шана їх подвигу. Це наше вміння памʼятати добро. Це наша вдячність. А вдячність - це одне з найвищих почуттів. Це орієнтир, який допомагає нам знайти найкраще в собі. Це вектор, який рухає нас до наших чеснот. Це те, що підтримує нашу шляхетність. Тому ці зустрічі необхідні в першу чергу нам самим. Щоб чути свою душу. Щоб залишатись людиною.

Ніхто з нас не знає як саме працює віра, але те що вона працює сумнівів немає. Якщо є хоч один шанс з мільйона, що наші дії призведуть до настільки бажаного результату, то ним потрібно скористатися. Океан складається з крапель. І кожен з нас може бути цією краплиною, яка додасть критичної маси і призведе до змін.

Тому запрошую вас на зустріч, де ми підтримаємо азовців, морпіхів, прикордонників і інших захисників Маріуполя, які перебувають в полоні. Субота. Одеса, 12:00 біля Дельфінарію НЕМО.

thekolya Війна занурила нас у вир випробувань, коли кожен день стає боротьбою за виживання, за майбутнє. І в ці темні часи, коли здається, що світ навколо руйнується, саме віра стає нашим щитом.

Віра в себе дає нам сили йти далі та здобувати перемоги. Вона нагадує нам про нашу внутрішню міць, про те, що ми можемо подолати будь-які труднощі. Віра в себе — це ключ до нашої стійкості. Віра в оточуючих дає нам відчуття єднання, підтримки та взаємодопомоги. Ми знаємо, що не самотні, що поруч є люди, які готові нам допомогти, розділити наш біль і наші радощі. Віра в оточуючих – це основа нашого суспільства. Віра в майбутнє дає нам надію. Вона нагадує нам, що війна не триватиме вічно, що настане день, коли мир знову повернеться на нашу землю. Віра в майбутнє — це те, що мотивує нас боротися, творити, будувати. Віра робить нас незламними.

thekolya Волонтери перефарбували стелу на вʼїзді в Донецьку область. Зірвали наліпки, шеврони, замалювали розписи і підписи тих, кого в тому числі вже немає в живих. Це вандалізм відносно військової культурної спадщини.

Як раніше вже не буде ніколи. Занадто велика ціна заплачена. І критичній масі суспільства доведеться адаптуватися до змін. Доведеться навчитися дивитися в очі ветеранам. Дивитися на шрами і протези, і сприймати це як відзнаку. Відзнаку сміливості, честі і гідності. І бути вдячними. За те що вони віддали своє, щоб у інших було їхнє. І щоб у нас було спільне. Слава Героям!

thekolya Ось окремо текст опису фільму:

«Русифікація в стилі поп» — документальний фільм про те, як Росія протягом десятків років використовує популярну культуру як зброю проти України. Разом з учасниками індустрії наратор фільму, музикант Альберт Цукренко досліджує фінансові, політичні та психологічні причини вразливості українських артистів і розмірковує над тим, як розірвати це порочне коло. Адже «набоями» в цій зброї, на жаль, стають наші, українські таланти. Кілька поколінь самобутніх українських музикантів у різний час у 1970–80-х, 1990-2000-х і 2010-х роках переходили у своїй творчості з української на російську мову. З власної волі чи несвідомо вони ставали знаряддям російського шоу-бізнесу, що завжди прагнув розмити культурний кордон між Росією та Україною й працював на імперський міф про «одіннарод».

@suspilne.culture @alikzubr @vi_ko_ko