raminalalala
Російська колона заїжджає у південну частину Покровська під покровом ранкового туману.
Наш дорогий Покровськ. Колись глибокий тил, де можна зʼїсти сніданок з лососем, випити кави та посваритися з адміном готелю, яка не дозволяє зняти сюжет в холі готелю при -10.
Розкішні трикімнатні апартаменти за 3000 на добу, де жили ми з командою, коли їхати в Авдіївку, світ ліхтарів та вивіски вітрин, наче в 50 км від міста ворожа артилерія не стирає сусіда. Поважний чоловік, який залицяється до адміністратора кафе, юнаки, які вивчили моє «будь ласка, без соусів». Так сумно бачити в містах, які любив всім серцем, навалу росіян.
Я дуже сильно полюбила Донецьку область. Не уявляю, що відчувають ті, хто з 2014 вже був свідомими та відчував, як по шматкам забирають те, що любиш: людей, спогади, міста.
Ворог занадто розумний? Ми слабкі? Точно ні. І у нас і у них є як плюси, так і мінуси, але чому схеми з проходом через трубопровід, «клешні», гасіння пожеж підрозділами ГУР та іншими спецпризначенцями - це щорічна реальність. Де те саме стратегічне рішення, коли ми всі скажемо: «Не очікувала від нього такого! А він все таки толковий мужик». Замість цього скоро в новинах «Ми відійшли на більш вигідні рубежі». Більш вигідні рубежі вже в Дніпропетровській області.
Сприймайте цей текст не як допис журналіста Раміни Есхакзай, а як людини з Києва, якій не байдуже. Це не зрада і не ІПСО. Я люблю свою державу. Я ненавиджу росію та росіян за те, що вони роблять з нами. Але так само ненавиджу наших, які допомагають ворогу знищувати наших людей та державу. Як би важко не було, будемо боротися та підтримувати наші сили оборони! Вони заслуговують на найкраще!
